izmir escort istanbul escort istanbul escort avcilar escort halkali escort avrupa yakasi escort sirinevler escort beylikduzu escort istanbul escort pendik escort istanbul escort maltepe escort escort beylikduzu atakoy escort maltepe escort alanya escort antalya escort
maltepe escort alanya escort pendik escort kartal escort alanya escort ataşehir escort maltepe escort maltepe escort ataşehir escort ümraniye escort maltepe escort ataşehir escort kartal escort maltepe escort ümraniye escort ankara escort rus porno sex izle izmir escort izmir escort escort istanbul halkalı escort bakirkoy escort bayan escort istanbul escort ankara escort eryaman escort çankaya escort sincan escort ankara escort bayan kızılay escort kızılay escort antalya rus escort bahis siteleri astropay astropay astropay
denizli escort izmit escort gaziantep escort hatay escort Спадкування майна колишнього колгоспного двору

Спадкування майна колишнього колгоспного двору

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

 

          Нині чинне законодавство не містить визначення поняття «колгоспний двір». З прийняттям Закону України «Про власність» від 07.02.1991, який втратив чинність 20.06.2007 року, колгоспний двір припинив своє існування. З Цивільного Кодексу України вилучено статті, що встановлювали його статус (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 16 грудня 1993 року № 3718-XII, який набрав чинності з 18 січня 1994 року).

          Колгоспний двір визначався як сімейно-трудове об’єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці. Він міг складатися і з однієї особи. Головою колгоспного двору був його засновник, як правило глава сім’ї, члени - всі особи, котрі спільно проживали, вели господарство і перебували у сімейно-родинному зв’язку (подружжя, їхні батьки, діти, дід, баба, онуки та ін.), особи котрі тимчасово були відсутніми, перебували на дійсній військовій службі, виїхали на навчання чи займали виборчу посаду. Громадяни - члени родини колгоспника, які не були членами колгоспу, вчителі та інші, а також громадяни, які не перебували в родинних зв’язках, але спільно вели підсобне господарство колгоспного двору, також користувалися правами колгоспного двору. 

          У разі смерті одного з членів колгоспного двору, спадщина на спільне майно господарства за наявності інших його членів, не відкривалася. Це було можливим лише після смерті останнього члена двору. 

          Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів (далі - Вказівки), затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР (далі - Держкомстат СРСР) від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69. Згідно п. 9 зазначених Вказівок, окремим господарством є особи, що проживають разом та ведуть спільне домашнє господарство.

          За загальним правилом, працездатний член колгоспного двору втрачав право на частку у майні двору у тому випадку, якщо він не менш, ніж три роки поспіль не брав участі своєю працею і засобами у веденні загального господарства двору. Це правило не поширюється за умови призову такого члена двору на військову службу, його навчання в навчальному закладі чи хвороби (положення статей 120-126 ЦК УРСР).

          У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року мають вирішуватись за нормами, що регулюють власність цього двору. 

         Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберігалося після припинення його існування мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

         В п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності», судам роз’яснюється, що положення статей 17, 18 Закону України "Про власність" щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

         До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося;

в) у випадках, коли за рахунок майна колгоспного двору було внесено вклад у кредитну установу на ім'я члена двору, його частка має бути зменшена на суму вкладу, а якщо вклад перевищує належну цьому члену частку, з нього стягуються відповідні грошові суми на користь інших членів колгоспного двору;

г) згідно зі ст.4 Постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону "Про власність", загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

          На витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося на 15 квітня 1991 року, поширюється загальний трирічний строк позовної давності. Розгляд позову про право на майно колишнього колгоспного двору не залежить від вирішення питань землекористування.

         Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберігалося після припинення його існування мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.
За приписами ст. 120, ст. 121, ст. 123 ЦК Української РСР, майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності. При цьому розмір часток учасників у праві спільної сумісної власності залежить від участі кожного із членів у його створенні.

        Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (1217 ЦК України). Статтею 1226 ЦК України встановлено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

       Суб’єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

       Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України).

       Відповідно до п.п. 4.15, 4.18 п. 4 гл. 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджено Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 р. № 296/5, видача свідоцтва про спадщину на майно, яке підлягає реєстрації проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони та арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, нотаріус роз’яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

 

 

 

 

 

Як  списати будинок, якого  вже не існує

         Статтею 346 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам'яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника.

         Відповідно до статті 349 ЦК України, право власності на майно припиняється у разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

            Таким чином, умовою для припинення права власності на зруйноване нерухоме майно є відповідна заява власника, яким відповідно до статей 316, 317 ЦК України визнається особа, яка на свій розсуд, одноособово або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном.

         Статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», передбачені делеговані повноваження виконавчого комітету в питаннях стосовно обліку відповідно до закону житлового фонду, а також здійснення контролю за його використанням.

           Таким чином, рішення про списання будинку приймається виконавчими комітетами  місцевих рад відповідно до порядків, затверджених рішенням цих виконавчих комітетів.

              Для того, щоб відбулось списання будинку до виконкому місцевої ради потрібно в першу чергу подати:

1) Заяву про списання будинку;

2) Документ, що посвідчує право власності;

3) Технічний паспорт на нерухоме майно.

          Для здійснення процедури списання виконкомом місцевої ради збирається комісія для обстеження будинку та складання акту обстеження. Комісія формується з членів виконкому. Як правило це секретар виконкому, депутат міської ради, землевпорядник. В ході обстеження комісія має встановити, що будинок зруйнований, не придатний для проживання, тривалий час як житло не використовувався, ремонту та відновленню не підлягає.

         Також,  в акті Комісія висловлює припущення про доцільність списання  житлового будинку. На основі акту виконком місцевої ради приймає рішення про списання житлового будинку.

         Якщо зі списанням житлового будинку на земельній ділянці не залишається інших споруд призначених для проживання, комісія приймає рішення про ліквідацію поштової адреси.

 

    Отримавши рішення про списання житлового будинку, Вам необхідно подбати про те, щоб:

1)   – будинок був виключений з реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень, якщо він туди внесений;

2)   знятий з інвентаризаційного обліку;

3)   виключений з усіх інших документів та реєстрів.

 

                   Чи варто взагалі здійснювати процедуру списання такого будинку? Чи, може, варто залишити все як є?

      Відповідно  до  статті  266 Податкового  кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.

      Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової нерухомості.

         Тобто, наявність житла в сільській місцевості навіть непридатного для проживання, створює для власників цього приміщення додаткові обов’язки. Крім того, Податковим кодексом передбачено штрафні санкції за невчасну сплату податку на нерухомість.

        Відповідно до статті 126.1. Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарнихднів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

          Однак, якщо цей будинок є єдиною спорудою на цій земельній ділянці, а земля знаходиться у власності держави чи територіальної громади, в такому разі можуть виникнути проблеми зі збереженням права користування цією земельною ділянкою. Особливо якщо цільове призначення цієї земельної ділянки «для забудови».

          Отже, головне при списані будинку виключити його з державного реєстру прав на нерухоме майно. Можливий варіант, що будинок буде списаний, але відомості про це не будуть відображені в документах податкових органів, та Вам все одно будуть приходити повідомлення про необхідність сплати податку на нерухомість.

          В такому разу радимо звернутись за проведенням звірки даних. Звірка даних можлива як для узгодження сумм нарахування податку, так і для посвідчення того, що платник має бути звільненим від його сплати.

        Згідно із статтею 265.7.3. Податкового кодексу України платники податку на підставі документів, що підтверджують їх право власності на об'єкт оподаткування та місце проживання (реєстрації), мають право звернутися до органів державної податкової служби для звірки даних щодо житлової площі житлової нерухомості, пільги зі сплати податку, ставки податку та нарахованої суми податку.

        Орган державної податкової служби проводить перерахунок суми податку і надсилає податкове повідомлення-рішення зазначеному власнику відповідно до цього пункту.

          Таким чином, необхідно буде звернутись до податкових органів і надати документи, які б засвідчували факт списання будинку. Однак зробити це необхідно буде не пізніше 2 місяців з моменту отримання повідомлення про сплату податку на нерухоме майно. Адже відповідно до статті 265.10.1 Податкового кодексу України податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

 

 

 

 

ПОДАТКОВА СОЦІАЛЬНА ПІЛЬГА БАТЬКАМ, ЯКІ МАЮТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ ДІТЕЙ

                  Кожному громадянину України, який офіційно працевлаштований і платить усі податки надано можливість оформити соціальну пільгу.

        В  Податковому кодексі України зазначено, що дана пільга – це розмір зменшення податку на доходи. Будь-хто, хто підпадає під дію пункту 169.1 статті 169  Податковому кодексі України, може скористатися цією пільгою і сплатити податки не в повному обсязі.Таким чином, кожен малозабезпечений громадянин може розраховувати на отримання фінансової допомоги з боку держави.

         Станом на 2018-й рік розраховувати на допомогу від держави можуть лише ті люди, які регулярно сплачують податок на прибуток. Ті, хто працює нелегально і отримує зарплату у конверті, не може претендувати на цю пільгу. Але є певне обмеження, дохід повинен бути не більшим, ніж прожитковий мінімум для працездатних громадян. Кількість цих коштів множать на 1.4, а потім округлюють до 10 гривень. Це і є граничний розмір доходу. За допомогою цієї формули і вираховується соціальна пільга.Дохід громадян поступово збільшується після прийняття відповідного закону про бюджет, а тому й соціальна пільга збільшується.

       Статтею 169 Податкового кодексу України встановлено перелік податкових соціальних пільг, серед яких:

1)   у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам суми пільги - для платника податку, який утримує двох чи більше дітей віком до 18 років, - у розрахунку на кожну таку дитину;

2)   у розмірі, що дорівнює 150 відсоткам суми пільги - для такого платника податку, який:

а) є одинокою матір'ю (батьком), вдовою (вдівцем) або опікуном, піклувальником - у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;

б) утримує дитину-інваліда - у розрахунку на кожну таку дитину віком до 18 років;

        Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого платнику податку місячного доходу у вигляді заробітної плати тільки за одним місцем його нарахування (виплати). Платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги. Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Роботодавець відображає у податковій звітності всі випадки застосування або незастосування податкової соціальної пільги згідно з отриманими від платників податку заявами про застосування пільги, а також заявами про відмову від такої пільги.

       Відповідно до пункту 5 Порядку подання документів для застосування податкової соціальної пільги, затвердженого Постановою КМУ від 29 грудня 2010 р. N 1227, з  підстав,  передбачених  у підпунктах 169.1.2,  169.1.3(а,б) пункту  169.1  статті  169 Податкового кодексу України, крім заяви про застосування пільги подають:

1) одинока   матір,   батько,   вдова,  вдівець  або  опікун, піклувальник, які мають дитину (дітей) віком до 18 років: копію свідоцтва (дубліката свідоцтва) про  народження  дитини (дітей) або документ із зазначенням відомостей про батька дитини в Книзі  реєстрації  актів  цивільного  стану,  чи  документи,   які підтверджують вік дитини (дітей),  затверджені відповідним органом України,  в якій іноземна фізична особа - платник податку  постійно проживав (проживала) до прибуття в Україну,копію рішення  органу  опіки  і  піклування  про встановлення опіки  чи  піклування  (якщо  із  заявою  звертається  опікун  або піклувальник), копію свідоцтва  про  шлюб  та  свідоцтва про смерть (якщо із заявою звертається вдова або вдівець),копію паспорта.

2) платник податку,  який утримує дитину-інваліда віком до 18 років:
копію свідоцтва (дубліката свідоцтва) про  народження  дитини (дітей) або документ,  що підтверджує встановлення батьківства, чи документи,  які  підтверджують  вік  дитини  (дітей),  затверджені відповідним  органом  країни,  в  якій  іноземна  фізична  особа - платник  податку постійно проживав (проживала) до прибуття в Україну, копію рішення  органу  опіки  і  піклування  про встановлення опіки  чи  піклування  (якщо  із  заявою звертається опікун або піклувальник), пенсійне посвідчення  дитини  або  довідку  медико-соціальної експертизи для заявника, який утримує дитину-інваліда віком від 16 до 18 років, медичний висновок,  виданий  закладами  МОЗ  в  установленому порядку (якщо із заявою звертається платник податку,  який утримує дитину-інваліда віком до 16 років);

3) платник податку, який має двоє чи більше дітей віком до 18 років: копію свідоцтва (дубліката свідоцтва) про  народження  дитини (дітей) або документ,  що підтверджує встановлення батьківства, чи документи,  які  підтверджують  вік  дитини  (дітей),  затверджені відповідним  органом  країни,  в  якій  іноземна  фізична  особа - платник  податку  постійно  проживав  (проживала)  до  прибуття  в Україну, копію рішення  органу  опіки  і  піклування  про встановлення опіки  чи  піклування  (якщо  із  заявою  звертається  опікун  або піклувальник);

           Якщо платник податку порушує норми, внаслідок чого, зокрема, податкова соціальна пільга застосовується також під час отримання інших доходів протягом будь-якого звітного податкового місяця або за кількома місцями отримання доходів, такий платник податку втрачає право на отримання податкової соціальної пільги за всіма місцями отримання доходу починаючи з місяця, в якому мало місце таке порушення, та закінчуючи місяцем, в якому право на застосування податкової соціальної пільги відновлюється. Платник податку може відновити право на застосування податкової соціальної пільги, якщо він подасть заяву про відмову від такої пільги всім роботодавцям із зазначенням місяця, коли відбулося таке порушення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Роз’яснення

щодо відповідальності за порушення при поводженні з твердими побутовими відходами

 

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОНЯТТЯ ТВЕРДИХ ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ

 

Культура поводження з побутовими та іншими відходами в Україні залишається на вкрай низькому рівні. Засмічення населених пунктів, лісів, регулярне виникнення стихійних звалищ, тощо, набули загрозливих масштабів.

Серед іншого, причинами таких явищ є відсутність економічних стимулів до збереження чистоти при поводженні з відходами, в першу чергу твердими побутовими.  На сьогоднішній день в законодавстві України не існує чіткого визначення терміну «тверді побутові відходи» натомість у статті  1 Закону України «Про відходи» визначається загальна термінологія таких понять:

 

1.         відходи   -  будь-які  речовини,  матеріали  і  предмети,  що утворилися  у  процесі  виробництва  чи споживання, а також товари (продукція),  що  повністю  або  частково  втратили  свої споживчі властивості  і  не  мають  подальшого  використання  за  місцем їх утворення  чи  виявлення  і  від яких їх власник позбувається, має намір  або  повинен  позбутися  шляхом  утилізації  чи  видалення;

 

2.         побутові відходи - відходи,  що утворюються в процесі життя і

діяльності  людини  в  житлових  та  нежитлових  будинках (тверді,

великогабаритні,  ремонтні,  рідкі,  крім відходів,  пов'язаних  з

виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем

їх  накопичення;

 

3.         тверді відходи  -  залишки  речовин,  матеріалів,  предметів, виробів,  товарів,   продукції,   що   не   можуть  у  подальшому використовуватися  за  призначенням.

 

Отже, із вище наведеного можна сформувати, що тверді побутові відходи – це відходи (залишки речовин, матеріалів, предметів, виробів, товарів, чи продукції) які утворилися в процесі життєдіяльності  людини та не використовуються нею.

ВИДИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Відповідно до статті 42 Закону України «Про відходи» особи, які винні в порушенні законодавства про відходи,  несуть:

-  дисциплінарну,  

-  адміністративну,   

-  цивільну,

- кримінальну відповідальність.

До дисциплінарної відповідальності притягуються особи, які у разі порушення законодавства у сфері поводження з відходами в процесі виконання трудових обов'язків.

 У такому випадку на фізичну особу застосовуються дисциплінарні стягнення у вигляді догани, або звільнення з посади які накладаються на підставі ст. 149          Кодексу України про працю України.

Адміністративна відповідальність у сфері поводження з відходами передбачається у Главі 7 Кодексу України про Адміністративні Правопорушення. Зокрема громадяни та посадові особи можуть бути притягнуті за такі правопорушення:

1.         псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель: забруднення їх хімічними і радіоактивними речовинами, виробничими та іншими відходами (стаття 52 КУпАП);

2.         порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення (стаття 59 КУпАП);

3.         пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, шкідливими викидами, відходами і покидьками (стаття 72 КУпАП);

4.         засмічення лісів відходами (стаття 73 КУпАП);

5.         порушення правил складування, зберігання, розміщення, транспортування, утилізації, ліквідації та використання відходів (стаття 82 КУпАП).

Складати протоколи та накладати штраф за це адміністративне правопорушення відповідно до статті 242-1 КУпАП має право Державна екологічна інспекція України та її органи на місцях,посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами сільських, селищних та міських рад (частини 2 статті 255 КУпАП), а також, керуючись пункту 1 частини 1 статті 255 КУпАП, представники Національної поліції. Саме ж накладання штрафів на громадян та посадових осіб провадиться адміністративними комісіями при міській раді за протоколами, складеними уповноваженими на це посадовими особами.

Цивільна відповідальність полягає у застосуванні державного примусу до правопорушника шляхом позбавлення особи певних благ чи покладення обов'язків майнового характеру. У випадку порушення в сфері поводження з відходами застосовуються загальні правила відшкодування шкоди, визначені у статті 69 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”.

Кримінальна відповідальність у випадку порушення поводження з відходами в основному передбачена у Розділі 7 Особливої частини Кримінального кодексу України але також і окремою статтею 268 ККУ у випадку незаконного ввезення на територію України відходів і вторинної сировини чи транзит через її територію відходів або вторинної сировини без належного дозволу.

Важливо!

До порушень правил поводжень із твердими побутовими відходами належить також відсутність заключеного договору на послуги з вивезення побутових відходів незалежно від статусу споживача (фізична чи юридична особа).

 

З цього можна зробити висновки, що відповідальність за порушення при поводженні з твердими побутовими відходами чинним Українським законодавством передбачена у вигляді догани, штрафів, а в окремих випадках і позбавленням волі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Останнє редагування П'ятниця, 22 червня 2018 16:45

Перехід на сайт

Презентація підсумків реалізації проекту МРГ II

Контакти

Кременецька районна рада

Адреса: вул. Шевченка, 56, м. Кременець, Тернопільська обл., 47003

E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Соцмережі:     

   facebook.com/rairadakremenets

Тел.: +38 (03546) 2-51-48, 2-51-46

Факс: +38 (03546) 2-51-38

Календар

« Вересень 2018 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30

Відвідувачів на сайті

6691760
Сьогодні
Вчора
Тиждень
Місяць
Уся статистика
2244
21454
23698
430485
6691760

адреса: вул. Шевченка, 56, м. Кременець, Тернопільська обл., 47003
email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
тел.: +38 (03546) 2-51-48, 2-51-46
факс: +38 (03546) 2-51-38

2011 - 2013. Всі права захищено © Кременецька районна рада

Login or Register